Наша писемність

Останні кілька років модно називати чашки горнятками. Однак історично це слово позначало дещо інший посуд, хоч і сумірного розміру.

Горня або горнятко — це маленький горщик, який використовували для приготування густих страв, зокрема каші та борщу. Звичайний розмір горняти між 1 та 2 літрами, але існували і менші варіанти на півлітра-літр для приготування страв для дітей. В таких горнятках також тримали масло й сметану.

Горнятко каші та горнятко борщу згадується в одному з варіантів галицької народної пісні «Вербова дощечка».

Та вербовая дощечка, дощечка,
Та ходила по ней Настечка, Настечка,
Та решетомъ воду носила, носила,
Та дубровоньку гасила, гасила.
Та колько въ томъ решетцю водици, водици.
Только въ паробкахъ правдици, правдици.
Що вступлю, то влуплю сухого деревця калинки, калинки,
Та роскладу огникъ съ тернинки,
Та приставлю борщикъ въ горнятку, въ горнятку;
А въ томъ борщику мысяча головка, головка,
Кто ее буде ѣсти? — Паробки, паробки!
Та вербовая дощечка, дощечка,
Та ходила по ней Настечка, Настечка,
Та решетомъ воду носила, носила,
Та дубровоньку гасила, гасила.
Та только въ томъ решетцю дирочокъ, дирочокъ,
Только у насъ дѣвочокъ, дѣвочокъ.
Що вступлю, то влуплю сухого деревця калинки, калинки,
Та роскладу огникъ съ тернинки,
Та приставлю каши въ горнятку, въ горнятку;
А въ той кашонцѣ грудка масла, грудка масла,
Кто ее буде ѣсти? — Дѣвочки, дѣвочки

Джерела інформації я зазначив у відповідній статті вікіпедії.

Як продовження допису «Шуміла троща».

За взірцем «кораблетрощі» в 2012 році постало слово «авіатроща», яке стрімко завоювало популярність серед журналістів. На сьогодні воно має понад 90 тис. вживань.

Цікаво, що в цього незграбного замінника звичної «авіакатастрофи» також є російський відповідник (оригінал?). Російське слово «авиакрушение» не таке популярне, однак набагато старше. Перший знайдений мною вжиток датований 1969 роком. Це вірш Миколи Тарасова «Боюсь я авиакрушений». Згодом слово потрапило і в прозові тексти, навіть у «Наука и жизнь» за 1978 рік.

Тарасов уродженець України, однак усе життя провів поза нею. Примітно, що «авиакрушение» замість більш поширеного «авиакатастрофа» засвідчується значною мірою у етнічно неросійських російськомовних авторів (їхні прізвища українські, татарські, вірменські тощо).

Допис спеціально для прихильників відродження «репресованого більшовиками» слова «жид», котрі часто посилаються на польську практику.

Примітка з 10-ї сторінки «Izraelita (1866-1915): Znaczenie kulturowe i literackie czasopisma»:

W XIX wieku stosowano też nazwę "starozakonny", "Polak wyznania mojżeszowego", "Izraelita-Polak" lub rzadziej "Hebrajczyk". Aleksander Zyga, analizując różne nazwy określające Żydów, pisał: "Najbardziej rozpowszechnioną i popularną obok miana »Żyd« nazwą grzecznościową i »tolerancyjną« w w. XIX był termin »Izraelita«".

У ХІХ столітті застосовувалися також назви «старозавітник», «поляк сповідання Мойсеєвого», «поляк-ізраїльтянин» чи рідше «єврей». Александр Жига, аналізуючи різні назви на позначення жидів, писав: «Найбільш розповсюдженою і популярною після імення „жид“ в ХІХ сторіччі була ґречна і толерантна назва „ізраїльтянин“».

Тобто слово не нейтральне в польській мові. Схоже, що навіть зараз, бо в мережі мені спіткалося обговорення «Jak w Polsce nazwac ŻYDA zeby nie byc antysemita?!» Просто в цьому питанні мовної практики в Польщі перемогли поляки, а не євреї. На відміну від наших теренів, де в 1787 році «більшовичка» Катерина ІІ прислухалась до білоруських євреїв та впливового талмудиста Йошуа Цейтліна.

А що насправді «репресували» більшовики, так це «хохлів» та «малоросів». І багато росіян щиро вважають, що «хохол» це не образа. Чи приманні вважали до війни. Невже їм теж слід відроджувати офіційний вжиток таких слів?

Майже непоміченими лишилися зміни правила вжитку дефіса. Однак саме вони видаються найбільш нелогічними в новій редакції правопису: компакт-диск, але вебсайт, але інтернет-видання; генерал-адмірал, але контрадмірал.

Яка ж була логіка раніше? Пояснюю.

• компакт-диск, адже компактний диск;
• веб-сайт, адже сайт вебу (веб — інтернет-простір);
• інтернет-видання, адже інтернетне видання;
• генерал-адмірал, бо головний адмірал;
• контр-адмірал, бо протилежний адмірал.

Раніше такі невідмінювані іншомовні слова, що виконували прикметникову роль, поєднувалися з другою частиною дефісом. Тепер керуються упізнаваністю українського іменника. Тому маємо кумедну ситуацію, коли інтернет-видання, але вебсайт, бо укладачі не чули, що в українській мові вже є самостійне слово веб. Тому матимемо штаб-сержанта, але штабскапітана — через одну літеру!

Слова однотипні, а за правилом мають писатися по-різному. А на додаток розузгодження написання загальних і власних назв: vice president > віцепрезидент, та White Rock > Вайт-Рок.

Віце це невідмінюваний прикметник у старій системі. Як і веб, який тим паче є самостійним іменником. Як і інтернет у такій позиції (інтернет-видання). Це аналітичні конструкції, що подібні до тих, що в англійській граматиці. Власне, таке їхнє походження — західне.

Нарешті допереклав оповідання Пйотра Єдлінського «Край чудес» із відьмацької антології «Пазорі й ікла».

Задовго тягнув. Об'єм оповідання явно недостатній для виправдання дворічного терміну очікування.

Хочеться одразу зауважити, що думається мені, чимало читачів будуть обурені моїми стилістичними рішеннями у цьому тексті. Цим нахабним експериментом я вирішив нагадати деяку призабуту лексику. Знаю, український читач любить нормалізовані тексти.

Поки даю посилання на нотатку у FB, та сподіваюся, що журнали «Світ фентезі» та «Всесвіт» таки опублікують мою кропітку працю.

До речі, усі охочі можуть порівняти цей переклад з російським перекладом Легези. Це оповідання потрапило в уривок до ознайомлення. У РФ збірка вийшла буквально цього місяця.

Хто така лакерда?

Хто така лакерда зі Словаря Грінченка?

Дивимося підказку в Даля. Це Rhinuus vulgaris.

Далі дивимося підказку в «Сборник статей, читанных в Отдѣленіи русскаго языка и словесности Императорской академіи наук», Том 86, 1909 р. Там припускається, що мала місце помилка набору. Упізнають у назві Thynnus vulgaris.

Далі йдемо в Світовий реєстр морських створінь. Сучасна назва Thynnus vulgaris це Thunnus thynnus, тунець блакитний.

Тож лакерда — це тунець блакитний, хоч Даль зазначав «паламида». А звідки ця помилка?

Pelamys sarda (Cuv.) — лакерда или пеламида достигает до аршина в длину, но в Черном море ловится не в большом количестве. Известная же в торговле, в городах южной России, соленая, разрезанная на куски, рыба, привозимая из Греции, есть тунец (Thynnus vulgaris), который если и заходит в Черное, то только случайно и как редкое исключение.

Данилевский Н. Я. Описание рыболовства в Черном и Азовском морях // Исследования о состоянии рыболовства в России. – Т. 8.– СПб, 1871.

Себто лакерда на ринках була тунцем, а рибалки звали лакердою паламиду (Pelamys sarda).

А хто така паламида?

Sarda sarda (вона ж Pelamys sarda) початково була відома українським біологам під своїм грецьким ім'ям «паламіда» (Παλαμίδα). Мені підказали, що під такою назвою вона фігурувала в Татарка (1926), у Нікольського (1930). Після Другої світової у Третьякова (1947) з'являється друга назва — пеламіда. Як у російській. У Виноградова (1960) і потім була вже тільки вирівняна з російською «пеламіда».

При цьому в тлумачний словник за інерцією потрапила неспотворена форма.

ПАЛАМИДА, и, жін. Промислова морська риба родини скумбрієвих. Відколи себе пам'ятав [Сашко], батьки його жили в злиднях і їли раз на день юшку з бичків або смажену паламиду (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 20).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 20.

Очевидно, російська форма через Е постала під впливом латини, а впроваджена в українську номенклатуру була з мотивів російськоорієнтованого «інтернаціоналізму».

Ти відьмак анахронічний, а я відьмак новочасний, який іде в ногу із духом часу. Тому ти скоро будеш без роботи, а я процвітатиму. Стриг, виверн, ендріаг і вовкулаків скоро зовсім не буде на світі. А сучі сини будуть завжди. 

Кодрінгер, «Час погорди» у перекладі С. Легези.

Як відомо уважному читачеві, Сапковський не з тих авторів, що вигадують реалії свого світу. Все – від імені легендарного ірландського верховного короля, даного імператору Нільфгарду, до фантастичних істот – все запозичене з нашої реальності. Відьмацька сага є компіляцією непересічних енциклопедичних знань корифея східноєвропейського фентезі.

Саме тому я вперто шукав джерело назви членистоногого, що стало таким знайомим гравцям у відеоігрову серію The Witcher. І, здається, таки знайшов! Ендріагус – це ім'я потвори, що була здолана Амадісом Гальським, лицарем Зеленого меча.

Лускато-кудлата червоноока смердюча виюча крилата потвора жила на Чортовому острові. Нині таку назву носить не один острів. Проте навряд автор середньовічного іспанського роману про валлійського лицаря мав на увазі конкретне та реальне місце.

З нагоди видання у Росії антології «Пазорі й ікла» у перекладі українця Сергія Легези я короткочасно повернуся цим дописом до старої теми, з якої колись розпочався мій блог, а саме до критики українського перекладу Відьмацької саги.

Думаю, цікаво буде порівняти тизер-уривок, що колись викинули в соцмережі на етапі підготовки першої книжки циклу, та текст, який ми потім отримали на папері.

Уривок в один абзац є III розділом оповідання «Дещиця істини» зі збірки «Останнє бажання».

Одним із найбільш суперечливих місць нової редакції правопису є параграф, що стосується фіти/тети, котрий сформульований наступним чином:

§ 123. Буквосполучення th у словах грецького походження
Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антологія, антропологія, аптека, астма, бібліотека, католицький, театр, теорія, ортодокс, ортопедія, Амальтея, Прометей, Текля, Таїсія, Теодор. У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і катедра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія, Агатангел і Агафангел, Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і Демостен, Марфа і Марта, Фессалія і Тессалія та ін.

Як бачите, укладачі не зазначили ніде ані слова про іту/ету, однак хочуть від нас, щоби ми заміняли звук і літеру І на Е, керуючись правилом, складеним для буквосполучення th.

Згадувати про те, що у грецькій орфографії немає такого диграфу, а є літера, зайве. Головне, що автори таким необачним неповним формулюванням дозволяють змішувати різні системи передачі, яких є в українській мові щонайменше три. Це церковна з иканням та йотацією. Це латинська, яку часто нещиро називають «давньогрецьким читанням», попри збереження модерних звуків Х і Ф. І це власне візантійське/новогрецьке читання.

Тож обструкція (в сенсі італійського страйку) не змусила себе чекати: