Комп'ютерне поняття «глюк» походить від німецького Glück (щастя). Запозичене із наркоманського жаргону, де очевидно, колись позначало кайф, поки не перейшло на побічний ефект такого стану — галюцинації.

Молодь уже майже не використовує слово «глюк». Йому на зміну прийшов «глітч» (glitch). Це слово, запозичене з американського сленгу, також має німецьке походження (glitch < glitsch). Оригінально в їдиші позначало «слизьке місце». Тож жартома можна витлумачити, що програма як не падає, то «послизається».

Update!

Версію німецької етимології «глюків» навів за Комлєвим.

ГЛЮК(И) (нем. Glück — счастье) — сленг мол. субъективно приятные галлюцинации, вызванные эффектом воздействия спиртных напитков или наркотиков.

Словарь иностранных слов // Комлев Н.Г. — 2006.

Згодом дізнався, що росіяни основною версією походження вважають іншу — спотворення слова «галюцинація».

глюки мн. ‘галлюцинации, видения, фантазии, отклонения от нормы (о человеке, электронном устройстве)’ разг., прост. (встречается у Пелевина, Маканина, Алексиевич и др., см. НКРЯ) // Перестроено из галлюцинáции мн. (см. галлюцинáция, РЭС 9: 361), первоначально в слэнге наркоманов, с перв. пол. 1970-х (Иваницкий ЗнС 1, 2010: 73). От г° произв. глючить (компьютер глючит и под.). Не исключено влияние нем. Glück ‘cчастье’, менее вероятно заимств. в рус. из последнего (БАС 4: 181).

Аникин А. Е. Русский этимологический словарь. Вып. 11 (глюки — грайка). М.: Нестор-История, 2017. – 367 стр. (23 п.л.)

Особисто мені таке спотворення видається дивним і неправдоподібним. Тим паче, що «галюцинація» вже дала іншого нащадка — «галюни».

Цікава розмова з засновницею першого сходознавчого видавництва України «Сафран» Світланою Призинчук про зародження ідеї та етапи створення цього видавництва. Принагідно представлені літературні перлини Сходу, які нарешті доступні в українському перекладі.

2020 рік був дивним у багатьох сенсах і, на щастя, не завжди в поганих. Зокрема є щось дивне у тому, щоб почати передплачувати паперовий журнал у XXI столітті, витягати зі своєї поштової скриньки не лише рекламу й рахунки, а надто не бути при цьому сивим і зморшкуватим дідом. Хоча останнє, гадаю, вже недалеко.

Звісно, я жартома перебільшую. Адже зі своїм коротким віком я не був свідком докорінно інакшої епохи, якою були вже далекі радянські часи. Тож тим паче символічно, що згадана сивина наздоганяє мене на сторінках виписаного «Всесвіту». Чи точніше спомин про її, чужої сивини, радянську молодість.

Всі ми знаємо легенду про найбільш начитаний багатонаціональний народ СРСР. А ті, хто читали тоді, пам'ятають нюанси читання у Країні Рад. До вашої уваги кілька з них у цитатах із листа Сергія Свириденка до редакції журналу.

Потім дізнавався, що книжки без обкладинок — це репресовані книжки, вилучені із шкільних бібліотек. Директори шкіл повинні були ті книжки знищувати. Просто палити. Бабуся обривала обкладинки і показово їх «утилізувала». А решту ховала у скринях. Рік за роком.

Спасення книг — сильний образ. Не знаю, тут краще згадати Бредбері, Рейх чи менш відомі кримські й донецькі вогнища з підручників рідної мови й історії? Однаково така практика ставить більшовиків у ряд із найгіршими персонажами вимислу й історичної дійсності.

Український кінопереклад прийнято хвалити. І дійсно: наш переклад, щонайменше мультфільмів і комедій, зазвичай на голову вищий у якості за російський аналог. Та попри це, і в нас є значні вади.

З міркувань упізнаваності російськомовним загалом, у назвах стрічок широко калькуються рішення росіян. Часто з ігноруванням граматичної і лексичної відмінності мов. Природно, що через опосередкований переклад найбільше страждає текстуальна гра, котра інколи трапляється в заголовках.

Нещодавно, читаючи Вікіпедію, я наткнувся на приклад такої загубленої гри. Мова про екранізацію однойменної книжки «Шпигун, вийди геть!» («Tinker Tailor Soldier Spy»).

Оригінальна назва «Кітляр, кравець, солдат, шпигун» є переінакшеними рядками англійської дитячої лічилки.

Tinker, tailor,
soldier, sailor,
rich man, poor man,
beggarman, thief.

Тому росіяни, адаптуючи заголовок, логічно надали йому типової форми російської лічилки. Українці ж, передираючи російське рішення, не тільки забули про потребу у кличній формі при зверненні, але й навіть не звернули увагу на риму, яка надавала форму виразові.

Ми звикли, що кальки завжди прямі й невигадливі, як-от кораблекрушение — кораблетроща. Проте інколи калькування не призводить до вигадування нового слова, а підносить до поверхні з лексичних глибин уже наявні слова.

Наприклад, нині дуже популярне слово «спротив» уперто ігнорувалося більшістю словників XIX-го і XX-го століть. Проте в XXI-му воно нарешті пробилося в літературну мову, зокрема через перунівський тлумачний словник і ULIF.

Спротив (з польського sprzeciw). Опір.

Караванський С. Ідіотизми сталінської ярижки у державній мові України. — Львів: БаК, 2016. — С. 142.

«Ідіотизми сталінської ярижки...» — доволі кумедна книжка. Ну, як книжка — хаотичний некоментований набір слів і цитат, які не до вподоби авторові, та «виправлення» навпроти. Проте ця праця правильно звертає увагу на походження слова — полонізм.

Сталін, звісно, полонізмів не насаджував. Маємо просто «вдалий» збіг польської і російської форм (sprzeciw ~ сопротивление). Тож зросійщення парадоксально підсилило позиції полонізму.

Інший приклад вигадливої кальки трапився мені під час написання вікістатті «Зміст» (про елемент апарату видання).

У радянських українських книжках, наскільки мені відомо, повсюдно був «зміст». Попри взірець російської термінології, що розрізняє «оглавление» і «содержание». Перше є списком глав єдиного твору, а друге — списком назв самостійних текстів. І ось у XXI столітті українське книговидання намагається відродити архаїзм «оглав», щоб вирівнятися з російським.

Зелені часи

Гартована кров'ю крихкая свобода
Інакшою бути не може. Змирись.
Доречною стане осіння погода:
Крицеві хмарини умостять всю вись.
Свободу крихкую, гартовану нами,
Ламатимуть дурні, — затято борись!
Бо вартими крові, пролитої нами,
Є скромні здобутки, великі надії.
Залежить від тебе останніми днями,
Чи справджені будуть загальнії мрії.
А потім зима, тоді стягне все крига.
Лиш серце не скути. І руки у дії
Хай будуть твої. Бо то ти є відлига.

29 серпня 2019 р.

Игры Венеры

Ах, бьют литавры не спеша,
И скрипки ноют как душа,
Богини зов предвосхищая,
Любовь в сердца навек вселяя.
В душе отныне вечная война –
Страдать заставила она.
Венеры зов не умолкает
И музыки дурман пленяет.
Любовь есть зло, она – злодей.
Терзать ей хочется людей.

Вірш часів студентства.

Во мраке дум

Не выражая чувств своих,
Не высказав, что думаю,
И в гневе часто прибывая,
Метая думы обо всём:
О том да сём, о Вечном, в общем,
Наедине самим собой,
Я исцеления ищу,
Лекарство, хоть какое!
Ох, трудно быть таким как я:
Во мраке дум сред бела дня!

Вірш часів школярства.

Відьмацьке

То чистий мед, то не перга,
Нагідок гарних на вуста
Стікає з вогких пелюстків
Жовтогарячих кольорів.

Вона не чує тишини.
І в ній нема його вини,
Бо серце це вкрав чорний крук.
Тож тріск вогню єдиний звук.

Брунатні локи майорять,
Рудаві пасма аж бринять.
У вогнищі каштан горить,
Її кохання дляє мить.

А пам'ятаєте, як на початку війни деякі українські виробники кинулися перейменовувати сир «Російський»? Ми не єдині, хто у нападі ненависті й відрази до ворога намагалися провернути подібне.

В Британии переименовывали немецкую овчарку в «эльзасскую» – чтобы в 1970-х вернуться к прежнему названию. В США пытались переименовать гамбургер в «liberty sandwich», хотя звучный неологизм так и не прижился.

Михайло Дубинянський, Повторюючи непройдене — Українська правда.

У більшості випадків політично мотивовані перейменування побутових речей не приживаються. Але є винятки, при чому знакові.

Існує така собі довгаста німецька сосиска, котра на схід від німецьких земель знана як «віденська», а на Заході — яко «франкфуртська» або просто «франкфуртер». Так склалося, що на рубежі XIX і XX століть нью-йоркські маклери з їхнім шаленим темпом майже сучасного міського життя вподобали вуличні гарячі бутерброди з цією сосискою. Та невдовзі грянула війна — Перша світова. Німці, і зокрема франкфуртери (мешканці Франкфурта), перетворилися в американських очах на тих ще собак.

Тож знайте: назва ваших улюблених «гарячих віденців» не має жодного стосунку до такси.

Заняття й чинності жінок означують теж іменники з наростком -ниця: промовниця — жінка, що промовляє, вміє промовляти; продавниця — жінка, що продає (переклад з рос. продавщица); поснан[н]иця — жінка-п[о]сланець...

Український мовознавець Євген Михайлович Грицак ілюструє те, про що я давно торочу: парою до суфікса -ець є не лише -иця, але й -ниця.

• Промовець — промовниця,
• Продавець — продавниця,
• Виборець — виборниця,
• Видавець — видавниця тощо.

Нині ж популярні -чині неможливі етимологічно, оскільки суфікс -ыня не давав палаталізації: княгиня — не княжиня чи князиня; а також архаїчні грекиня, туркиня, німкиня (в останніх двох И перейшло в Е). Найстарша у своїй групі слів кравчиня була утворена механічною підміною «вульгарного» -иха на «шляхетне» -иня без урахування різниці якості И у суфіксах.

Нагадую, що нова редакція схвалює саме таке неприродне словотворення.

Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ець: кравчиня, плавчиня, продавчиня...

Ба більше, формулювання нової редакції підважують і основний спосіб творення без допоміжного прикметникового суфікса -н-! Мова про слова штибу мисливиця і мистецтвознавиця.

Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верстальниця, набірниця, порадниця та -ень: учениця.

P. S. №1: Згадана продавниця фіксується ще Німецько-руським словарем Партицького і не зникає в ХХ столітті: спорадично виринає в радянських книжках аж до 1980-х, попри те, що унормовано було явно запозичену продавщицю.